Logo

Футбол без звуку: як у Франківську тренується і грає команда із вадами слуху

Перегляди: 827

За два неповні роки вони зіграли майже 100 поєдинків. Деякі хлопці їдуть годину на тренування, восьмеро переїхали до Франківська з окупованого Луганська. Тренер хоче, аби його вихованці були не лише хорошими гравцями, а ще й однією великою родиною за межами поля. «Репортер» бачив, як тренується і бореться єдина в області команда футболістів із вадами слуху.

Почалася війна, встигли виїхати

Нещодавно ФК «Інваспорт» повернувся з чемпіонату України, який відбувся у Кропивницькому (колишній Кіровоград). Хлопці зайняли там сьоме місце з 16 команд, торік були четвертими. Наставник франківців Сергій Лагута результатом не задоволений, але на своїх не злиться, бо, каже, билися до останнього.

За словами тренера, загалом у команді 24 футболісти, грають і глухі, і слабочуючі. Понад два роки тому Сергій Лагута перебрався з Луганська до Івано-Франківська. З собою привіз ще вісьмох футболістів, які грали за тамтешню команду глухих під його керівництвом.

«Почалася війна, встигли виїхати. Вирішили сюди, бо тут народилася моя дружина Наталка. У Більшівцях ще й дід похований», – пояснює тренер.

У 2014-му на засіданні обласної федерації футболу Сергій Лагута повідомив, що хоче зібрати команду гравців із вадами слуху. Звернувся до регіонального центру з фізкультури і спорту інвалідів, поїздив по районах і поступово створив колектив. Найстаршому гравцю 35 років, наймолодшому – 16. Каже, деякі хлопці зі своїх сіл добираються на тренування по годині. Є юнаки з села Бабче, з Братківців. А найдальше живе Олег Гринюк, він із Пістиня Косівського району.

«Деякі футболісти вчилися у звичайних школах, мають слухові апарати. Тепер освоюють жестову мову, аби розуміти партнерів по команді», – розповідає Сергій Лагута.

Сам тренер чує добре, лиш говорити треба голосно, аби не повторяти кілька разів. Він народився у сім’ї глухих батьків. З народження мав проблеми зі слухом. Грав у великий футбол, та довелося кинути – через погане порозуміння з партнерами. Тож почав займатись у команді з вадами слуху. Не раз ставав чемпіоном СРСР і України. Потім почав тренерську кар’єру – з київським «Інваспортом» виграв три чемпіонати України з футболу і три – з футзалу. Згодом повернувся до Луганська, створив там сильну команду.

«А потім одним махом усе зруйнувалося», – каже Сергій Лагута.

Усе починається з реклами

За словами наставника, Івано-Франківськ прийняв ФК «Інваспорт» дуже гостинно. Гравці двічі на тиждень відвідують тренажерний зал, інколи по понеділках плавають у басейні коледжу фізвиховання. А футболом займаються 2-3 рази в тиждень на майданчиках спорткомплексу НФК «Ураган». І все це безкоштовно.

За два неповні роки команда провела 98 поєдинків, зіграла навіть з «Тепловиком», який зовсім недавно перейменували на «Прикарпаття».

«Ми програли тоді 0:9, але мої хлопці вперше в житті відчули професійний рівень футболу», – говорить Сергій Лагута.

Тренування у гравців послідовне: невеличка розминка, вправи з м’ячем, спаринг. Наставник бігає теж. Постійно жестикулює. На обличчях гравців часта посмішка, агресії геть немає. Подають один одному руку, якщо хтось падає. Нормальна швидкість, хороша техніка…

«Вчу їх розуміти саму гру. Футбол – це не тільки бити по м’ячу, тут ще й головою думати треба, – каже Лагута. – Кожне заняття роблю корисним для розвитку мислення, техніко-тактичних дій».

Тренувалися дві години. Позаймалися інтенсивно, бо вже завтра перший матч на кубок міста з футзалу. Тренер шукає в сумці аркуш паперу, аби уточнити годину поєдинку.

«Театр починається з вішалки, а футбол – з реклами», – сміється Сергій Лагута.

Перший млинець

У чемпіонаті Івано-Франківська з футзалу цього року беруть участь 27 команд з міста й області. Серед них – ФК «Інваспорт». Поєдинки відбуваються у Муніципальному фізкультурно-оздоровчому центрі на Симоненка.

Глядачів у спортзалі зо три десятки. На паркет у зеленій формі вийшли підопічні Сергія Лагути, грають з яворівським «Нафтовиком». Матч почали спокійно. Тренер «Інваспорту» часто жестикулює, тупає ногами, плескає. Гравці на мить кидають на нього погляд і далі діють спокійно й виважено.

Наприкінці першого тайму «Інва­спорт» забив. Гравці не бігли обійматися, а просто із серйозними обличчями поплескали одне одному й «погнали» далі. У другій половині гри «Нафтовик» зрівняв рахунок, а згодом вийшов уперед. Поєдинок завершився перемогою команди з Яворова.

«Ну нічого, це лише перший матч. Чемпіонат аж до березня, попереду ще 25 матчів», – говорить з посмішкою Сергій Лагута.

Як брати

В «Інваспорті» є троє кандидатів у збірну України – Дмитро Белоусов, Антон Понежа, Євген Лизогуб. Усі вони з Луганська. До речі, хлопці, які приїхали з Донбасу із Сергієм Лагутою, харчуються безкоштовно в одному з кафе Франківська. Щодо житла – то кандидати в збірну мешкають у муніципальному готелі, решта орендує квартири.

«Всі вони тут самі, бо батьки залишилися в Луганську, – каже тренер. – Та ми зідзвонюємося, запрошуємо в Івано-Франківськ. Але не хочуть. Ну й справді, хто ж захоче покинути рідний дім?».

Спонсорів у ФК «Інваспорт» немає. Допомагає міська влада й регіональний центр з фізичної культури і спорту інвалідів. Кількох хлопців узяли на роботу тутешні будівельні компанії. Сергій Лагута сподівається, що хтось таки фінансуватиме команду.

«Ми вийшли на дуже непоганий рівень. Футболісти грають безкоштовно, бо люблять спорт, – каже тренер. – Їх треба підтримувати, аби не мали часу на якісь дурнощі».

Головним завданням для себе Сергій Лагута вважає зробити зі своїх гравців не лише хорошу команду, а й міцну сім’ю.

«Аби вони були, як брати, – додає він. – Колись війна закінчиться, все в Україні буде добре. Але ми вже вирішили, що в Луганськ не повернемося, бо закохалися в Івано-Франківськ».

Джерело www.report.if.ua

Social Like